Блог учителя української мови та літератури, зарубіжної літератури Михалко Ольги Володимирівни : Українська література 11 клас

Увага! Письмові завдання виконуємо в робочому зошиті,

фотографуємо й пересилаємо omihalko89@gmail.com, Facebook або вайбер

25 травня
Вітаю!

Тема уроку. Володимир Діброва. "Андріївський узвіз"

1. Познайомтеся із відомостями про Володимира Діброву.

Володимир Діброва - письменник, перекладач, есеїст.

Він представник «задушеного покоління», той, чия молодість припала на період брежневського застою, той, хто, наспівуючи пісні «Бітлз», висміював комуністичну ідеологію й плекав замість радянського колективізму індивідуалізм.

Народився 11 серпня 1951, у місті Донецьку. Батько — Георгій Савич Діброва, мати Нона Дмитрівна.

Вчився у Київському університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті романо-германської філології, відділ перекладачів (1968—1973).

У 1985—1988 — аспірант Інституту літератури ім. Т.Шевченка АНУ.

Яскравий представник «андеґраундної альтернативи» 1970 — 1980-х років, що творилася паралельно до радянського офіціозу — у самвидаві.

Дебютувавши наприкінці «перестройки» двома книжками в офіційному друці («Тексти з назвами і без назв», 1990; «Пісні Бітлз», 1991), він одразу став одним із найпопулярніших українських прозаїків, перекладеним у Німеччині, Польщі, Угорщині, Шотландії, США, Канаді.

1996 року перекладався в американському видавництві «Northwestern University Press».

Нагороджений премією ім. Миколи Лукаша.

Від 1994 року живе й працює в США, викладає в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

2007 року - роман «Андріївський узвіз» переміг на третьому конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі».

2. Прочитайте анотацію роману «Андріївський узвіз».

АНОТАЦІЯ

Це – «роман-подорож» сучасного українського письменника Володимира Діброви. На початку твору його головний герой, потрапивши на свято міста, піднімається Андріївським узвозом. Там він опиняється в критичній ситуації, непритомніє і ніби подорожує в бік дитинства.

Він робить п´ять зупинок у ключових моментах свого життя, де ще раз переживає кохання й хворобу, стає свідком суспільних змін, просувається по службі, робить ті самі помилки й перші дитячі кроки у пізнанні світу. Цього разу він бачить та розуміє все, але нічого не може змінити. А ще він дізнається, що в його житті була таємниця, про яку він, виявляється, знав, починаючи із п'яти років. Ця таємниця ніколи не залишала його, особливо в ситуаціях небезпеки та скрути.

Події цієї подорожі охоплюють 1948 - 2002 роки й відбуваються на тлі Андріївського узвозу – вулиці, яка з'єднує низ міста з верхом, дитинство героя – зі зрілістю, скороминуще – із вічним. Роман «Андріївський узвіз» розрахований не лише на шанувальників рідного слова, але й на всіх, хто звик читати.

3. Прочитайте стислий сюжет книги.

У «Андріївському узвозі» 54-річного чоловіка зі смаком і досвідом, чоловіка, який відчував при ходьбі кожен м’яз свого тіла, який дослужився до посади проректора, раптово хапає інсульт. Оскільки держава прирівняла науковців до держслужбовців, пенсія в чоловіка має бути не найгіршою. Проте це його чомусь не радує. У нього є донька, дружина, два зяті — колишній і актуальний – обидва талановиті поети.

У чоловіка намічається внук, якого назвуть на честь діда. І це найсвітліший момент роману. У чоловіка є друг-ректор, з яким він розсварився через кляту ректорку, і коханка, яка брутально кидає чоловіка, бо виходить заміж за іноземця. Через відкоша, отриманого від останньої коханки, у чоловіка й стався інсульт. На щастя, після лікування йому милостиво повернули всі досі паралізовані частини тіла. Після такого дива герой повернувся не тільки в лоно родини, а й у лоно церкви.

На святі міста, що традиційно відбувається на Андріївському узвозі, із чоловіком стався другий інсульт. У коматозному стані він мандрує в потойбіччя. Виринаючи із потойбіччя й потрапляючи в реальність, чоловік бачить обличчя дружини, осяяне любов’ю, в якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому вибачили.

4. Подумайте над наступними питаннями:

- Чим твір Володимира Діброви може захопити сучасного читача?

- Як ви ставитесь до поведінки персонажів?

5. Пропоную прочитати вислови сучасної літературної критики про роман «Андріївський узвіз».

Як на перманентного перелюбника й ловеласа пенсійного віку така кінцівка видається усе-таки сентиментальною. Саме через це роман «Андріївський узвіз», незважаючи на домінуючий трагікомізм, прочитується як фарс і водевіль.

В. Діброва нагадує читачам: смерть — не найгірше, що може трапитися із нами в житті. Трагічною, на думку прозаїка, є відірваність української людини від християнської й національної традиції, про що свідчить фальшиве нацреалістичне дійство, яке змушений оглядати чоловік увечері перед першим інсультом. Трагічною є родина без любові, дружба без довіри. За В. Дібровою, нещастя нерідко об’єднує родину значно ефективніше, ніж щастя, а співчуття є одним із різновидів любові, – можливо, найзворушливішим. Трагічним є й розчарування людини, коли талант виявляється підробним, а справа життя – пшиком.

В. Діброва знає, що вартість людини вимірюється тим, наскільки гідно вона витримує удари долі, а також її здатністю залишатися на висоті за найскрутніших обставин. Проте його герой у переломні моменти воліє все-таки рятуватися втечею. Він просто хапається за рятівну линву — й летить.

У романі «Андріївський узвіз» В. Діброва намагався вписати біографію свого «задушеного покоління» в історію України, хоча й не показав геноциду власної родини як основи незалежності. З висоти пташиного польоту над Андріївським узвозом його герою відкривається те, що прийнято називати Задумом. Як і в усій своїй творчості, В. Діброва передає відчуття приреченості свого покоління, що народилося не в тому місці й не в той час.

Мотиви у цьому романі теж традиційні. Центральним є мотив любові, який так оптимістично прозвучав свого часу ще у лричній післямові до роману «Бурдик»: «Любов — це те, що є завжди! Серед того, чого нема ніколи!» У «Андріївському узвозі» любов перетворюється на метафоричну линву, вхопившись за яку, чоловік подорожує в часі, здійснюючи п’ять зупинок, що символізують вузлові моменти його біографії. Саме на п’ятій зупинці, у дитинстві, герой розкриває читачеві свою таємницю. Дитиною він прагнув покататися на тарзанці, але дорослі категорично забороняли йому це робити. Маленький хлопчик зрозумів — дорослі нещасні, бо бояться розігнатися, схопитися за линву й відірватися від землі.

Людське життя надто коротке – лише п’ять зупинок, і ти вже сивий, розбитий інсультом, падаєш посеред вулиці й хтозна, чи піднімешся. Що лишається? Хіба що схопитися за линву минулого, щоб повернутися туди, де вже був. І з кожним кроком назад знімати з себе, немов лушпиння, дріб’язкові клопоти та інтриги, захоплення та невдачі, амбіції та проблеми, характерні певному вікові… Герой книги проходить п’ять зупинок: Статечний вік – Зрілість – Молодість – Юність – Дитинство. І наприкінці бачить, що навіть опинившись у точці відліку, не має змоги щось змінити: «В який би він зараз бік не пішов, він вже знає, чому його так вабить линва. Він бачив, що вона проходить через все його життя».

Завдання

1. Усно продовжіть думку:

— До тези «Людське життя надто коротке» я ставлюся...

2. У зошиті напишіть тему роману «Андріївський узвіз» і вільне есе ( об'єм- 0,5 - 1 сторінки) на тему "Чим твір Володимира Діброви може захопити сучасного читача?".

3. Якщо вас зацікавив твір «Андріївський узвіз», прочитайте його.

20 травня

Добрий день

Тема уроку:

Г. Пагутяк ("Потрапити в сад"),

1. Знайомство з письменницею.

Пагутяк Галина (Москалець Галина Василівна) - сучасна українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010)

Давно уже ніхто з жінок в українській літературі так не заворожував читача своєю міфо-поетичною прозою, як це робить Галина Пагутяк. Вона ввійшла в літературу рано, двадцятирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи.

Проза Галини Пагутяк перекладена англійською мовою (Оповідання "Потрапити в сад"; німецькою уривки з повісті "Захід сонця в Урожі", новели "Тебе спалить сонце" та "Дивись назад"; російською повість "Діти"; словацькою повість "Соловейко" та хорватською новела "Дивись назад".

2. Прочитати оповідання «Потрапити в сад» https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3529

3. Теорія літератури

Жанр – оповідання

Тема твору «Потрапити в сад» — самотність, безпритульність особистості в суспільстві, байдужому до долі людини.

Ідея оповідання “Потрапити в сад”— розкриття душевного багатства героя, його гідності й самоповаги, доброти й щирості у ставленні до оточуючих та світу.

Проблематика — утвердження гуманістичних ідеалів, моральних чеснот.

Коментарі до твору, пояснення: Гола, неприкрита й неприкрашена правда життя. Як часто ми відвертаємося від жебраків, інвалідів, безпритульних, зневажаємо їх. Можливо, хтось і заслуговує такого ставлення. А якщо це жертви непереможних обставин? Нещасний Грицько, невезучий, та є у нього свої поняття про гордість і честь, товариську взаємодопомогу, тяга до книги й філософських роздумів про життя. Такий же й Микольцо. Зворушливе їхнє ставлення один до одного, до собаки, до духовних цінностей. Письменниця закликає завжди пам'ятати, що ми — люди, берегти й шанувати в людині її внутрішній гуманний потенціал.

4 лютого

Добрий день!

Тема уроку:

Урок мовленнєвого розвитку № 3.

Написати твір-роздум "Моральна краса й духовна велич людини в куноповісті О. Довженка "Зачарована Десна""

2 лютого

Вітаю!

Тема уроку:

Олександр Довженко "Зачарована Десна".

Два ліричні герої: малий Сашко і зріла людина

1. Опрацювати статтю підручника с. 173-178.

2. Скласти паспорт-характеристику кіноповісті.

3. Заповнити порівняльну таблицю.

Сашко-оповідач

Автор-оповідач

Домашнє завдання:

Виконати тест за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 3622646

14 січня

Іван Багряний "Тигролови"

Виконати тест за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 8288001

19 листопада

Доброго дня!

Завершуємо вивчення творчості Остапа Вишні та всього розділу

Тема уроку

"Сом", "Письменники".

Пейзаж, портрет, характер людини,

авторський голос, народні прикмети та приказки в усмішках

Прочитати конспект.

Остап Вишня писав нариси, фейлетони, плідно працював як перекладач, але найбільше слави зазнав як гуморист і сатирик. Увів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою.

Новому жанру Остап Вишня дав таке жартівливе значення: «Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки». Остап Вишня активно розвивав жанрові різновиди усмішки: усмішка-пародія, усмішка-жарт, усмішка-нарис, усмішка-мініатюра тощо.

Аналіз збірки «Мисливські усмішки»

У післявоєнний період Остап Вишня створив великий цикл неперевершених за своєю майстерністю, тонкістю відчуття рідної природи «Мисливських усмішок».

«Мисливські усмішки» є найбільш поетичними творами Остапа Вишні. Це справді ліричні вірші в прозі, які стоять в одному ряду із «Записками мисливця» Тургенєва, мисливськими етюдами та оповіданнями Лєскова і Пришвіна. «Мисливські усмішки» з повним правом можна називати лебединою піснею письменника.

Після війни Остап Вишня найчастіше вирушав на полювання з Максимом Рильським, якого називав Максимом Черешнею. Переважно вони поверталися зовсім без здобичі, бо не за нею і вирушали, але задоволені й щасливі, що відпочили, намилувалися краєвидами, нарозмовлялися з друзями й наслухалися різних побрехеньок. Девізом Остапа Вишні були промовисті слова: «Живіть, зайці». Цей девіз стосувався і М. Рильського, А. Малишка. Якщо ж і траплялося вполювати звірину, настрій був зіпсований і полювання перетворювалося на траур по убієнному. У центрі «Мисливських усмішок» стоять благородні, розумні, кмітливі люди. Це були щирі любителі й охоронці природи, які кохалися в пташинці і звіряті, деревці і квіточці. Остап Вишня приятелював з цими людьми.

Герої усмішок, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим для них було відпочити від повсякденної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами. Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анекдот, пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порівняння, епітети, персоніфікація, гіпербола. Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» — ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.

«Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирично-гумористичній літературі. Тематичний цикл усмішок: сільські, мисливські, закордонні, київські, кримські тощо.

Домашнє завдання.

1. Прочитати усмішки "Сом", "Письменники".

2. Скласти паспорт до кожної усмішки.

3. Виписати з усмішок прислів'я та приказки.

4. Підготуватися до контрольної роботи (повторити творчість М. Хвильового, Ю. Яновського, В. Підмогильного, Остапа Вишні)

17 листопада

Вітаю!

Тема уроку

Життя і творчість Остапа Вишні.

"Моя автобіографія" - гумористична розповідь письменника

про свій життєвий шлях

1. Прочитати статтю підручника с. 88 - 90.

2. Виписати цікаві факти про життя та творчість Остапа Вишні.

3. Прочитати "Моя автобіографія".

До наступного уроку пройти тест join.naurok.ua Код доступу 9011422

12 листопада

Доброго ранку!

Тема уроку

Валер’ян Підмогильний. “Місто”.
Морально-етичні колізії твору. Жіночі образи в ньому

Опрацюйте, складіть табличку "Жінки в житті Степана Радченка"

Роль жіночих образів, як один із аспектів характеристики головного героя.

Етапи «просування» Степана до серця міста можна назвати, якщо згадати місця проживання його коханок. Надійка – село; Мусінька – передмістя; Зоська – місто; еліту міста, зовсім відкритий стиль життя презентує Рита.

Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).

Ставлення Надійки до Степана: Вона беззахисна перед Степаном, тихо й покірливо дає все, чого він вимагає: відверті лестощі, ніжність, підтримку й завжди доступний притулок, своє тіло.

Ставлення Степана до Надійки: Споживацьке, як до краму. Степан, коли дізнається про зв’язок Надійки з Борисом Задорожнім, своїм товаришем, спочатку обурюється: «Невже вона полюбить цього Бориса?». Згодом хоче відібрати те, що належить йому. Але втома та інші важливі проблеми заступили хлопцеві цей порив, тому Степан, «беручись до книжки, байдуже мовив: «Хай бере». Отже, узяв, віддав, спробував повернути й дуже здивувався її холодному прийому.

Чому Степан кидає Надійку? Для Степана Надійка стала уособлення сільського минулого, яке примушувало на себе озиратися й заважало вільно дихати.

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.

Ставлення Степана до Тамари Василівни «Мусіньки»: Мусінька – це справжня жінка, поруч з якою всі дівчати «були маніжними ляльками, які віддатися вважали за подвиг, самопожертву й невідплатну послугу».

Ставлення Мусіньки до Степана: Невибаглива жіночка, підпускала до себе Степана холодними ночами, годувала, не вимагала якогось особливого ставлення, кохання, приймала його таким, яким він є: жорстоким, ніжним або просто байдужим.

Чому Степан кидає Мусіньку? Вона своїм жертовним коханням, невибагливістю допомогла йому самоствердитися, але для його нового становища в місті потрібна була міська жінка.

Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті).

Чим Зоська відрізняється від інших дівчат? Вона палить, має коротку зачіску, а головне, у стосунках зі Степаном перебирає на себе активну роль.

Ставлення Степана до Зоськи: «Хлопець лишився невдоволений, примірявши її до себе…» Для Радченка Зоська довго залишається незрозумілою, він думає про те, що вона не змогла б вижити в селі. Зоська – перша жінка, яку він не спроможний так легко завоювати. Опір, що чинить дівчина, геть пригнічує Степана. Він витрачає на неї всі свої гроші, весь час і сили, забуває про навчання, роботу, його сутність охоплює суцільний хаос, але відмовитися від дівчини Радченко не може, адже чоловік ніколи не може змиритися з поразкою. Коли він майже змирився з думкою, що Зоська ніколи не стане його, удаючись до останніх спроб, нарешті заволодіває дівчиною.

Ставлення Зоськи до Степана: Віддавшись йому, Зоська цілком усвідомлює свою залежність. Якась приреченість та безвихідь відтпер відчувається в кожному слові та дії раніше такої непокірливої Зоськи. Коли Радченко після завоювання дівчини повертається до активного існування, Зоські залишається чекати їхніх побачень двічі на тиждень, ще й вислуховувати безкінечні дифірамби, складені самим Степаном, собі ж і присвячених. Зоська не витримує жорстокого розриву зі Степаном.

Чому Степан розриває стосунки з Зоською? Дуже скоро зустрічі з Зоською стануть обтяжливи й нудними для хлопця. Нарешті він грубо розриває стосунки: «Обридла ти мені. Відчепись од мене, от що!». І на тій же вечірці Радченко починає відверто фліртувати на її очах із Ритою, Зосьчиною знайомою. Зоська була для нього уособлення міста. Принижуючи цю дівчину не тільки морально й фізично, Радченко досягає своєї мети, заради якої прийшов, – завоювати місто.

Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).

Чим приваблюють Степана стосунки з Ритою? Вона мешкає не в Києві, а в Харкові. Відтепер стосунки не будуть для нього надто обтяжливими, а навпаки, досить зручними. Подобається хлопцеві її вражаюча привабливість.

Чи можна сказати, що до Рити у Степана також споживацьке ставлення? Так. Бо його не цікавлять чесноти дівчини, достатньо її привабливості. Головне, щоб Рита і в майбутньому час від часу з’являлася в його житті, розвіюючи його думки та задовольняючи тіло. Вона допомагає цьому сільському хлопцеві позбавитися комплексу меншовартості.

Чому жодній жінці, з якою персонаж був близький, він не дав щастя? У серці Степана немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він – глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів. Така людина іншому щастя дати не може.

Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі.

Жінок, які любили його, і серед яких Степан шукав спокою, він використовував у досягненні своєї мети. Штучність, фальшивість поведінки багатьох городян герой не відкине, а швидше перейме.

Домашнє завдання.

Написати коротке есе (5-7 речень) на тему: "Жіночий образ...в романі "Місто" та його значення для сюжету", для есе оберіть один жіночий образ - на ваш смак.

10 листопада

Вітаю!

Тема уроку:

Зображення “цілісної” людини: в єдності біологічного, духовного, соціального.

РМ № 1. Письмовий твір-характеристика "Маргінальний образ українського інтелігента"

1. Пригадати зміст роману, виконавши тести за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 1184994.

2. Прочитати, основне законспектувати.

Українська література «розстріляного відродження» - це новий якісний етап розвитку української літератури. Вона подарувала нам безліч захоплюючих тем та ідей, які нічим не поступаються європейським традиціям. І серед новаторів художнього слова постає постать Валер’яна Підмогильного, а з його ім’ям пов’язана інтелектуально – психологічна лінія розвитку української літератури.

Світова література має багато образів міста, у французів О. де Бальзака, Є. Золя, Г. де Мопассана знайдемо величні образи Парижа, у російських письменників А. Бєлого, Ф. Достоєвського – Петербурга, у англійців Ч. Деккенса і У. Теккерея – Лондона. Цю традицію можна знайти також і в українській літературі, зокрема у творах І. Нечуя – Левицького бачимо панорами Києва.

Роман В.Підмогильного «Місто» розгортає перед читачем панораму Києва початку 20-х років ХХ століття. Образ міста – ключовий у романі. Бачимо його різним: яскраво-сонячним і похмурим. Автор малює жебрацькі околиці з хлівами, худобою і елітні квартали з розкішними квартирами, вокзал і казино, театр і пляж, кав’ярні і базар. Місто водночас і хаотичне, і гармонійне. Воно живе своїм життям. І ти або приймаєш його ритм, або міське життя не для тебе. У романі світовий мотив підкорення людиною міста як шлях розвитку людської цивілізації набув модерністичного забарвлення, психологічно – філософського трактування. Із розвитком міст тисячі сільських хлопців і дівчат потягнулись до них. Серед них герой твору, Степан Радченко, їде на навчання на три роки, як він думає, але залишається назавжди. Степан проходить болісну еволюцію характеру, завойовуючи місто.

Основну увагу автор зосереджує на «діалозі» героя і Міста. На фоні міста характер героя змінюється. До міста Степан приїжджає з благородними намірами і вивчитись, і повернутись в село. Навіть переживаючи ворожість до Міста, відчуває, що те завойовує його душу. Сильна натура, Степан, у свою чергу, прагне завоювати Місто. У цьому він не гребує ніякими засобами. Жінок, які любили його і серед яких Степан шукав спокою, він використовував у досягненні своєї мети. Штучність, фальшивість поведінки багатьох городян герой не відкине, а швидке перейме. Після досягнення певного становища він відчуватиме свою самотність. Тому все частіше спливатимуть спогади про село. Місто не принесе Степанові гармонії і спокою. Він відчував духовну пустоту.

Саме тривога, дисгармонія приховувалися у сокровенних надрах внутрішнього світу головного героя, а це ЕКЗИСТЕНЦІЯ.

Теорія літератури

Екзистенціалізм — філософський напрям, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX ст. Його основоположником є датський філософ Серена К'єркегор (кінець XVIII ст.), який уважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емоції та думки.

Визначальні риси екзистенціалізму:

· абсурдність буття,відчай,страх смерті;

· особистість має протидіяти державі,суспільству “ворожому” середовищу;

· вища цінність у свободі особистості;

· існування людини тлумачиться як драма свободи;

· в художніх творах розповідь ведеться від першої особи.

В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості:В. Підмогильного, І. Багряного, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників «нью-йоркської групи», в ліриці В.Стуса.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя

Представники екзистенціалізму називали кілька шляхів порятунку від абсурду:

СМЕРТЬ (САМОГУБСТВО),

БУНТ (БОРОТЬБА),

ТВОРЧІСТЬ

Психологізм — заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму він набув популярності. В українській літературі психологізм притаманний творчості М. Хвильового, В. Підмогильного,драматургії Л. Костенко

Отож, В. Підмогильний досліджує людину, поєднуючи естетичні засади психологічного роману та філософію екзистенціалізму.

- Головний герой роману «Місто» Степан Радченко виходець із села, його справедливо можна назвати герой - маргінал.

- Що таке маргінал?

Давайте звернемось до тлумачного словника української мови.

Маргінал 1.Той, хто втратив колишні соціальні зв’язки і не пристосувався до нових умов життя(звичайно про вихідців із села) 2. Провінціал.

У сучасній літературі це тип людини, що опинилася на межі села й міста, ніби провисла між своїм природним середовищем, яке не в змозі відкинути, і новою, не в усьому зрозуміло культурою міського життя. Спочатку герой ненавидить місто, бо боїться його. Автор використовує метафори «ненажерне місто», «лещата міста», «темна безодня міста». Він, Степан, відчуває себе «жалюгідним селюком серед галасливого міста», «одним з безліч непомітних тілець серед каменю й розпорядку».

- А що таке урбаністика?

Урбаністика – це твори мистецтва, які зображують місто, його життя та мешканців, побачені, до того ж «міськими очима»

Жанр: урбаністичний роман (запис у зошиті)

Проблемне питання:

«Степан Радченко – завойовник міста чи його жертва?»

Степан Радченко

Завойовник Жертва

· Досягає матеріального добробуту ( квартира, гроші, одяг)…

· Отримує гарну посаду

· Стає відомим письменником…

· Навчився гарних манер, вміє «подати» себе у товаристві

… та не має поруч коханої жінки, близької людини, кому можна вилити душу.

…та не має справжніх друзів.

…за рахунок одного оповідання, а повість про людей так і не написана.

…але це лише маска, під якою все прораховується наперед.

«Воно покірно лежало внизу…». Цей останній авторський штрих про місто сприймається неоднозначно. Так, у цей момент він відчуває себе щасливим, переможцем. Адже щойно Степан познайомився із красивою жінкою Ритою, яка відповіла йому взаємністю. Але Рита – це маска, фальш, як і все, що оточує Степана Радченка. Перемога Степана над містом лише короткочасна.

Сучасний літературознавець Раїса Мовчан вважає, що «загальна еволюція героя є шляхом в нікуди».

Компаративістський аналіз рис характеру героя

Степан Радченко – неоднозначний герой. Він є ані позитивний, ані негативний. Читач не знайде в романі оцінки вчинків головного героя іншими персонажами, бо всі події переломлюються через свідомість Радченка. Сам автор ніде не схвалює і не осуджує свого героя. Така манера оповіді зближує В. Підмогильного з творами Гіде Мопассана та Оноре де Бальзака.

Схема «цілісної» людини

Біологічне	Духовне	Соціальне
Приятельські стосунки, закоханість у Надійку, Зоську, потім брутальна поведінка; елементарне задоволення матеріальних потреб, потім прагнення до комфорту; здоровий спосіб життя як засіб самозбереження; інстинкт завойовника (жінок, міста)	Мрія принести на село «нове життя»; чітко поставлена мета й прямування до неї; прагнення слави, визнання; наполегливість, працелюбність, прагнення до знань; емоційність, схильність до філософських роздумів, самоаналізу	Висока громадянська активність у молодості; ділові якості, що дозволили зробити кар’єру; вибір пріоритетів

На початку твору Степан – один з багатьох сільських парубків, які прибувають до Києва. У нього переважає біологічне: відчуженість до незрозумілого міста, стосунки з жінками є щаблями задоволення егоїстичного «я». проте письменник вивів людину, в якій постійно борються комплекси добра і зла, який цікавиться людьми, що дає поштовх до розвитку особистості. Поступово інтелектуальне начало здобуває перемогу. Степан розвивається як людина і як письменник. У першому його оповіданні «Бритва» показано шлях бритви від одного господаря до іншого (людина відсутня в оповіданні). А в кінці твору Радченко сідає писати повість про людей. Таким чином, замальовується еволюція героя.

«Ланцюжок» світоглядної та психологічної еволюції характеру головного героя.

СВІТОГЛЯД

На початку твору. Він — «нова сила, покликана із сіл до творчої праці. Він, як йому здається, один із тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє», вважає, що «не ненавидіти треба місто, а здобути. Таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, голодують, але працюють і вчаться, непомітно підточують його гнилі підвалини, щоб покласти нові й непохитні. Тисячі Левків, Степанів і Василів облягають ці непманські оселі, стискують їх і завалять. В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту. І він — один з цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти».

Далі. На молодіжній вечірці Степан спостерігає за «собі подібними» і в його душі піднімається хвиля протесту: «Невже і він такий? Невже вічна доля села бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність?»

Разом із тим «він заздрив їм, і не ховав від себе цього, бо теж хотів висунутись і бути обраним. Сміх і оплески, що були нагородою тим щасливцям, мало його не ображали, і кожен новий з них, з’являючись коло кафедри, ставив йому боляче питання, чому це не він, бо він хотів бути кожним із них, однаково — прозаїком чи поетом».

У кінці. «Що більше Степан свою кімнату встатковував, то чужішою вона йому була»; «вечори обнімали його лячним неспокоєм, почуття страшної самотності гнітило його. І він терпів божевільний біль людини, що втратила особисте…»

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН

Тверда впевненість —> переконання у власній правоті —> сумніви —> заздрість —> неспокій —> розгубленість —> відчуття самотності —> «осяяння», відчуття переможця.

3. На основі опрацьованого матеріалу написати твір-характеристику "Маргінальний образ українського інтелігента".

03, 05. 11. 2021 рік

Доброго дня та гарного настрою!

Тема:

Валер'ян Підмогильний. Життєвий і творчий шлях письменника.

Роман "Місто". Світовий мотив підкорення людиною міста,

самоутвердження, інтерпретовані на національному матеріалі

1. Переглянути відео, опрацювати статтю підручника с. 74-78.

https://www.youtube.com/watch?v=4UVHEByzrSQ

2. Прочитати, скласти тези до конспекту.
Проза В. Підмогильного тематично розмаїта: через усю творчість письменника 20-х pp. XX ст. як магістральна проходить чи не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція й людина. Тільки він сприймав її інверсійно: людина й революція, і відповіді на питання, котрі постають перед українською культурою, нацією загалом, пов’язував, передусім, із проблемою міста й села, їхніх взаємин, зображуваних у минулому й сучасному, у соціальному та національному аспектах, у контексті життя всього народу. Про те, як прагнула селянська молодь сама «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку, і як розуміла свою місію у відвоюванні зрусифікованого царизмом міста, письменник розповів у найвидатнішому творі — романі «Місто».

В. Підмогильний створив модерний роман, у якому, на відміну від традиційної селянської й соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. «Місто» — перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді

Теорія літератури

Екзистенціалізм — філософський напрям, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX ст. Його основоположником є датський філософ Серена К’єркегор (кінець XVIII ст.), який уважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емоції та думки. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався після Першої світової війни у Франції та Німеччині.

Маргінальність — характеристика образу чи героя, що перебуває «на межі» між двома станами. Герой-маргінал зазвичай — виходець з нижчого класу, який намагається завоювати вищі сфери суспільства, піднятися по драбині успіху. Традиція таких героїв йде від О. де Бальзака. В українській літературі типовим маргінальним героєм є Степан Радченко з роману В. Підмогильного «Місто» — уже не селянин, але ще не інтелігент, що хоче «підкорити» місто, стати відомим письменником.

Психологізм — заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (дієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму він набув популярності. В українській літературі психологізм притаманний творчості М. Хвильового, В. Підмогильного, драматургії Л. Костенко.

Іронія — засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивним висловлюванням ховається висміювання. Найчастіше використовується в сатирі.

Аналіз роману «Місто»

Жанр: урбаністичний роман.

Історія написання.

У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулася в міста, щоб завоювати й зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Твір не був подібний до традиційної народницької прози XIX ст., бо автор орієнтувався на європейський роман XIX — початку XX ст., засвоївши традицію романістики Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса, Джека Лондона, а також вітчизняну — Агатангела Кримського, Володимира Винниченка.

Тема: вплив цивілізаційних процесів на людину, показ світогляду та психологічної еволюції характеру С. Радченка

Ідея: самоствердження особистості, інтерпретоване на національному ґрунті

Проблеми: підкорення людиною міста; кохання, кар’єра; добро і зло; багатство і бідність; село і місто

Композиція: складається з 14 розділів

Сюжетна лінія: основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя, Степана Радченка, який проходить шлях від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Внутрішні зміни головного героя відображаються через зміни у його ставленні до урбаністичної культури.

Особливості сюжетної лінії. Валер’ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє».

Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, неможлива».

Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного закладу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами — ще жодного ґрунту, тільки хистка й непевна вода. Але не забуваймо: апостол Андрій також прийшов на київські гори цим шляхом. Завоювання.

Степан оселяється в передмісті, де життя мало чим відрізняється від сільського. Йому сусідять хазяйські корови. Згодом він пересувається все ближче до центру, винаймає окреме помешкання, а в самому фіналі твору нарешті споглядає місто «згори» поглядом володаря: «Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальці». Спочатку Київ був для Степана лише мрією, великою, але майже невизначеною. «Київ! Це те велике місто, куди він іде учитись і жити. Це те нове, що він мусить у нього ввійти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрію» . Місто чуже й вороже. Степан намагається вирватися на Дніпро, але навіть, вода тут слизька й відразна. Його тішить однак, кволість міських мешканців і його класова непричетність до них: «От вони, ці горожані. Усе це — старий порох, що треба стерти. І він до нього покликаний». Проте… Саме тут місто йде в наступ: «Він озирнувся — і вперше побачив місто вночі. Він навіть спинився. Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном, людської хвилі… на цій широкій вулиці; він здибався з містом віч-на-віч». Одне слово імпресіонізм — із фрагментів речей, людей і звуків автор складає портрет міста, у міру освоєння Степана в Києві змінюється і його сприйняття.

Місто бачиться зсередини, хоча не перестає лякати, а далі — усе ясніше, чіткіше вимальовуються його риси. Пересування в пролетарі міста супроводжується також перевдяганнями. На початку твору секретар лекторського бюро радить Радченкові змінити одяг: «Всі лиха українців в тім, що вони кепсько одягаються». Перед крамницею з модним і дорогим одягом Степана не полишає переконання, що варто йому лише змінити свій вигляд — і він зможе створити щось надзвичайне. Переселяючись до нового помешкання, Степан спалює своє старе вбрання й викидає на смітник чоботи. Протягом твору ми спостерігаємо, як Степан піднімається щаблями міського життя. Саме в Києві юнака захоплює література, він починає писати, стає відомим письменником і залишає навчання. Він був певен, що вирушає «завойовувати» місто, що місту потрібна «свіжа кров села», яка змінить «його вигляд і істоту. А він — один із цієї зміни, якій за долею призначено перемогти». Але, вгрузаючи поступово в нове життя, стає його апологетом, і думки про повернення остаточно зникають.

В. Підмогильний не ставить собі за мету зробити документальний опис письменницького середовища, він показує народження Автора, його успіхи й невдачі, його мандри різними світами роману. Степан переходять через світ студентства, так і не закінчивши вищої освіти, зазирає до робітничого середовища друкарні. Солідний шматок часу довелося йому витратити на життя у світі міської богеми — театральної публіки, тих, хто вечорами виходить на прогулянки та блукає вулицями й вуличками міста, переважно тільки тому, що насправді не має власного затишного куточка. Письменник показує «засідателів» видавництв, гральних залів та дешевих підвальчиків. Нарешті, він заводить свого героя й читача в ще один світ — помешкання типової міської сім’ї, зразкових міщан Бориса Вікторовича (колишнього доброго знайомого) та Надії Семенівни (першого Степанового кохання).

Наприкінці роману Підмогильний «змушує» Степана Радченка ще раз обійти знайомі йому місця: щось залишилося незмінним, щось стало зовсім іншим, можливо, саме через Степанове втручання. Але, відбувши такі «оглядини», Степан остаточно переконується, що все це для нього чуже, далеке або й ненависне. Якщо він і любить своє минуле, то не за те, що воно було, а саме за те, що воно минуло. Таким залишається Степан Радченко — складним, суперечливим, неоднозначним. Але можемо бути впевнені в одному: ця людина напише книгу.

Останнє речення роману закінчується там, де має розпочатися повість Степана Радченка: «Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей».

Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро із злом, які інколи заради особистого утвердження здатні піти навіть на злочин, не страждатиме він і від людських жертв, і разом — це неординарна особистість, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ. У творі автор не робить ніяких ідеологічних акцентів, не підносить і не виправдовує свого героя, не нав’язує читачеві своїх висновків, а змушує його замислитися над людською природою, що є невід’ємною складовою її дійсності.

3. Домашнє завдання

Дочитати роман "Місто", знати його сюжет.

Підготувати письмову характеристику Степана Радченка.

29 жовтня

Доброго дня!

Тема уроку

Модерністські образи Міста, Моря.

Морально-етичні колізії твору.

Національне крізь призму загальнолюдського

Опрацювати матеріал, записати визначення по темі

Умовність зображення: автор моделює художню дійсність, руйнуючи правдоподібність. Це проявляється й в умовному часі та просторі. Автор зміщує різні часові й просторові площини: «Композиція — досить вільна, роман розбудовується на очах у читача — автор зумисне демонструє це, залучаючи його до активної співучасті в такому віртуальному творенні нової дійсності» (Р. Мовчан). Уява читача мандрує за подіями, що відбуваються в реальному часі або ж у спогадах. То ми в місті (в Одесі), то в Італії, потім переносимося на о. Ява, (Пао), далі — у Румунію.

Літературознавча довідка. Теорія літератури

Умовність зображення — нетотожність образу відповідному об’єкту зображення, характерна для іншої дійсності, змодельованої письменником. Це зумисне руйнування правдоподібності зображуваного за допомогою вільного оперування художніми образами, історичними фактами, логікою розвитку подій та ін. Умовністю зображення може бути, наприклад, відхід від історичної правди. Умовність зображення — це події поза конкретним часом і простором.

Художній час і простір — час і простір, змодельовані автором, недостовірні. Художній простір необов’язково відповідає реальному. Художній час, на відміну від реального, може забігати наперед або сягати в минуле.

Три людські виміри розкриття особливостей образів:

· творча праця;

· дружба;

· кохання

Образи моря та міста. Море в романі «Майстер корабля» є тлом, на якому розгортаються події, воно допомагає глибше розкрити внутрішній світ героїв. Море втілює далеку мрію й нові, незвідані дороги, як і зауважив Ю. Яновський: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, бо на ньому кожна дорога нова й кожне місце — дорога».

Образ міста саме у 20-х роках ХХ ст. відображається в українській літературі повнокровно, це вже не абстрактне поняття, а берег, до якого прагнуть літературні герої. Ю. Яновський творить художній простір, у якому розгортається більшість подій у місті біля моря, не згадуючи його конкретної назви, проте читач бачить, як кадри старого документального фільму, у ньому Одесу середини 20-х років минулого століття, яку називали «Голлівудом на березі Чорного моря».

Море у часі і просторі Місто у часі і просторі

настирливість цемент, асфальт, машини

кожна дорога нова клітка зоологічного саду

і кожне місце — дорога пам’ятник французькому

солодка млость ефіру герцогові

морська диявольщина рівні вулиці

заобрійна синь будинки

розпутна красива жінка готелі

чорне страшне море бульвари

безодня води й гніву трамваї

натура зрадлива, зовуча й сувора тротуари з квадратових

вільне море плит чорного каменю

пустельний степ одного обарвлення завулки, що ведуть на

й одного запаху набережну

кінофабрика

Метод написання: прийом ретроспекції: про минуле, але з висоти майбутнього

Символіка твору: корабель – образ держави; робота над будівництвом вітрильника – поривання людини до гармонії із собою, світом; стародавні креслення для справжнього корабля – програма духовного відродження українців для власного шляху розвитку

Художні деталі: штормовий вітер, берег, морські простори, якір

Постскриптум: у романі утверджується романтика вітаїзму, непереможне життєлюбство, яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. XX століття. Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника).

Домашнє завдання:

Одне на вибір

Створити словесний портрет корабля-вітрильника (за романом «Майстер корабля»)
Скласти есе-ліричну замальовку «Зізнання» (за романом «Майстер корабля»)

Обов’язково: читати роман «Місто» Валер’яна Підмогильного

27 жовтня

Вітаю!

Тема уроку

Юрій Яновський "Майстер корабля".

Проблеми творення нової української культури.

Неоромантичні герої ТО-МА-Кі, РЕжисер, Сев, Тайях та їх прототипи

І. Опрацювати теоретичний матеріал

Історична довідка

1. «Майстер корабля» (1928) — перший роман Ю. Яновського. Він написав його за сім місяців. У цьому автобіографічному творі митець осмислив свій життєвий досвід, пов’язаний з роботою на Одеській кінофабриці.

«Я прочитав цей роман одним нападом і з одним почуттям радості й задоволення. Пафос викладу, поруч урочистої стриманості, новий для нашої літератури. Несподівано поєднаний матеріал – море й кіно, тонке плетиво любовної інтриги, проста й міцна фраза, сміливі злами розповідних планів – усе це робить із «Майстра корабля» видатне й поступове явище нашого літературного сьогодні» (Валер’ян Підмогильний).

Роман з’явився в той час, коли багато українських письменників шукали відповіді на питання: «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?», тобто, яким шляхом розвиватиметься далі українська нація й українська культура зокрема. Цю проблему порушує Ю. Яновський, використовуючи в романі все: новий для української літератури сюжет, систему образів, символіку, художні деталі, навіть композицію.

У 1946 році письменник щиро пошкодує, що вже «ніколи не зможе написати такого молодого й романтичного трактату про …кіномистецтво, про перших наших митців, задивлених на море». Твір пронизано романтикою молодості, морських просторів і пригод, радістю від життя і творчості, сміливим польотом фантазії і відчуттям внутрішньої свободи.

«Майстер корабля» - абсолютно новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. Вплив зарубіжної романтичної класики відчувається на рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману.

Літературна довідка

Ю. Яновський — романтик за сутністю художнього мислення. О. Гончар назвав його «поетом людської чистоти». А ще він — поет моря, який тонко передає мариністичний колорит. Є. Маланюк писав: «Яновський відкрив і завоював нам море, море в значенні не географічному чи навіть геополітичному, а в значенні психологічному, як окремий духовний комплекс, який був або ослаблений у нас, або й цілком таки спаралізований». Одним з творів Ю. Яновського, що вирішує окреслену Є. Маланюком проблему, став роман «Майстер корабля». Саме цей твір засвідчив апофеоз духовного й художнього зростання Ю. Яновського як українського неоромантика. Герої «Майстра корабля» внесли в українську прозу 1920-х років фастівський дух творчого неспокою, сміливого пориву вперед. Письменникові вдалося переплести загальнолюдське й національне. Це був твір свого часу й водночас спроектований у майбутнє.

Проза Ю. Яновського 1920-х років вливається в річище неоромантизму.

«Майстер корабля» був задуманий як твір модерністський. Його основа неоромантична: на першому плані — окриленість, фантазія і віра в людські можливості, які наче зовсім заступають приземлену буденність. Екзотика приморського міста, романтика морських пригод, молодість з її нестримними творчими амбіціями, кохання і вірна дружба — усе це сприяє творенню загального неоромантичного ефекту життєвої повноти, незмарнованих днів людського життя.

ІІ. Записати в зошит визначчення та ознаки неоромантизму роману

Неоромантизм (від грецьк. νέος - молодий, новий і фр. romantisme) – напрям модернізму, якому властиві увага до незвичайних особистостей, сильних пристрастей, до всього загадкового й фантастичного.

Ознаки неоромантизму у романі «Майстер корабля»

Екзотика. Твір Ю. Яновського можна вважати першим в українській літературі мариністичним романом. Ефект «шуму і рокоту» моря тут дуже сильний. Воно дихає гіркою сіллю, морською травою та йодом, кличе в «заобрійну синь», збурюючи ліричну душу Редактора... Воно шле випробування героям роману — Директору (колишньому матросові), Богданові, хазяїну трамбака, для якого «батьківщина — море»... Екзотика «Майстра корабля» — це й далекі краї: острови Ява та Пао, про які розповідають Богдан, хазяїн трамбака, Поля; це озеро Комо, Генуя й Мілан, звідки пише листи Тайах... А причорноморське місто з його портом, кінофабрикою, пам’ятником Рішельє, завулками, що ведуть на узбережжя... А мелодія імен: То-Ма-Кі, Сев, Майк, Тайах, Генрі? А поезія корабельної термінології? З яким смаком Професор описує — на зшиткові англійського паперу ХVII століття — як треба добирати сосну для щогл, як ставити вітрила!..

Герої, піднесені над буднями. Поезією незвичайності в неоромантичній прозі пронизані не лише обставини, а й герої. Природно, що Сев і Редактор — «дивні люди». Це світлі й талановиті романтики, готові полицарськи служити своїй Прекрасній Дамі. Культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин у них надзвичайно сильний.

Тайах — зеленоока красуня, наділена якоюсь незбагненною гріховною привабливістю й демонічністю. Її краса захоплює чоловіків, обіцяючи їм «рай та відчай». Автор усіляко підкреслює винятковість своєї героїні. Тайах називає себе «авантюристкою». Поведінка жінки оповита серпанком таємничості. Уже задовго до її першої появи в Редактора виникає передчуття, що має статися «щось надзвичайне», а після цього присутність Тайах постійно супроводжується атмосферою «чутливого чекання», захвату; Тайах випромінює «якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни».

Вітаїзм. «Майстер корабля» — невимушена й натхненна ода молодості, любові та творчості. Є в цьому творі та сама «романтика вітаїзму», хвала життю, до якої закликав своїми статтями М. Хвильовий. «Життя є молодість, труд і любов», — писав Ю. Яновський у «Байгороді». Ця тріада є й у романі «Майстер корабля» — книжці «легкій та життєжадібній».

Дехто з критиків 1920-х років говорив про «елліністичне світовідчування» автора «Майстра корабля». Сторінки роману й справді проміняться хмільним торжеством молодості як свята життя. Швидкоплинність цього свята відчувається у творі так само гостро, як і його яскравість, відкритість до любові та творчості.

Символіка. За один з епіграфів до роману Ю. Яновський узяв слова з «Римської держави» Горація: «О корабле, тебе вже манить хвиля моря?» Горацій прославляв Римську державу, порівнюючи її з кораблем.

Ю. Яновський у романі, герої якого споруджують красень-вітрильник, думав про свою Республіку — про Україну... Якщо корабель у романі — символ держави, то так само символічним є й майстер корабля. Екзотична дерев’яна жіноча фігурка має вести задуманий Севом і Редактором бриг крізь бурі й випробування. Але в ширшому сенсі майстер корабля — це «веселий народ», який творить свою Республіку. Апофеозом йому й завершується роман, цілком у дусі Довженкових фільмів 1920-х років.

ІІІ. Записати прототипи художніх образів

Григорій Гричер (1883–1945) — український кінорежисер і сценарист. Народився в Полтаві. Навчався в Києві. Працював на Одеській, Київській та Ташкентській кіностудіях. Режисер-постановник фільму «Сорочинський ярмарок» (1927). У романі «Майстер корабля» є прототипом Богдана.

Василь Кричевський (1872–1952) — український маляр, графік, архітектор. Народився на Слобожанщині, навчався в Харкові. Перший ректор Державної академії мистецтв у Києві. Керував мистецькою частиною у виробництві фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється» і «Звенигора» на Одеській кінофабриці (1925–1927). У романі «Майстер корабля» є прототипом Професора.

Павло Нечеса (1891–1969) — український організатор кіновиробництва. Заступник директора Ялтинської (1922–1923), директор Одеської й Київської кінофабрик (1925–1930). Автор сценарію фільму «Борислав сміється» (1927). 1937 р. був репресований. У романі «Майстер корабля» є прототипом Директора кінофабрики.

Іта Пензо (1906–1992) — російська актриса, балерина, італійка за

походженням. Працювала в Одеському оперному театрі. 1927 року знялась у фільмі О. Довженка «Сумка дипкур’єра». У романі «Майстер корабля» є прототипом балерини Тайах.

О. П. Довженко – український письменник, режисер, кінодраматург, художник, публіцист. З 1926 року працював режисером на Одеській кінофабриці. У романі «Майстер корабля» є прототипом режисера Сева.

Ппреглянути відео.

Домашнє завдання.

Пройти тест за посиланням.

join.naurok.ua Код доступу 4744708

15 жовтня

Доброго дня!

Тема уроку

Творча біографія Юрія Яновського.

Новаторство художньої форми "Майстер корабля":

модерний сюжет, що інтригує, умовність фабули, зміщення часопростору

1. Пригадати матеріал попереднього уроку.

Пройти тест за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 4249437

2. Опрацювання нового матеріалу.

2.1. Ознайомитися з біографією та творчістю Юрія Яновського

2.2. Прочитати матеріал підручника с. 64-70, скласти конспект.

2.3. Прочитати роман "Майстер корабля"

27 травня

Контрольна робота

Творчість В. Стуса, сучасна українська література

Виконати тест за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 9392854

20 травня

Вітаю!

Проза, есеїстика:

Г. Пагутяк ("Потрапити в сад"),

Ю. Андрухович ("ShevchenkoisOK")

1. Знайомство з письменницею.

2. Прочитати оповідання «Потрапити в сад» https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3529

3. Теорія літератури

Жанр – оповідання

Проблематика — утвердження гуманістичних ідеалів, моральних чеснот.

Юрій Андрухович «ShevchenkoisOK» ‒ есе, у якому автор звертає увагу на потребу нового осмислення класичної літератури. Актуальність потреби пошуку Тараса Шевченка з «людським обличчям».

Завдання : прочитати «ShevchenkoisOK», зробити ідейно-тематичний аналіз

15 травня

Доброго ранку!

Тема уроку

Постмодернізм. Поезія

1. Ознайомитися з таблицею "Постмодернізм. Визначальні риси"

2. Ознайомлення з поезією Юрія Андруховича. Відомості про автора.

Юрій Андрухович — знакова постать сучасної української літератури, провідний український поет, прозаїк, есеїст, «Патріарх Бу-Ба-Бу».

1985 р. разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував знамениту поетичну групу Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада), котра яскраво продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту.

З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецьких часописів «Четвер» та «Потяг».

Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені багатьма мовами.

Головні твори:

Поетичні збірки «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»: «Колекція віршів» (1997), «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»).

Прозові твори:

· Цикл оповідань «Зліва, де серце» (1989).

Романи:

· «Рекреації» (1992)

· «Московіада» (1993, 2006)

· «Перверзія» (1996)

· «Дванадцять» обручів (2003)

· «Таємниця. Замість роману» (2007)

3. Уважно прочитати вірші «Пісня мандрівного спудея», "Астролог", звернути увагу на аналіз поезій

Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір) !
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій…
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..

Отож, — на світ, за діло — чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!

Тема твору: звертання поета до своїх дітей-віршів.

Ідея: творчість для поета – не тільки здатність самовиражатись, але й можливість продовжувати своє існування на землі.

Основна думка: Вірші допомагають виразити внутрішнє Я поета.

Римування: відсутнє, білий вірш.

***

Астролог

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними "ахи",
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.

(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танґо,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
"Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки…"

Коментар щодо аналізу поезії

У вірші Андрухович іронічно розповідає про безіменного середньовічного астролога, який живе у Львові. До астрології як своєрідного передбачення майбутнього автор ставиться з не меншою іронією, ніж до її убогого служителя, який живе на горищі.

Ліричний герой зображений як людина творча, але для більшості людей — це дивак. За довгі роки він не накопичив ніяких статків, добровільно відмовляється від простих побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Передбачення астролога нікому не потрібні, бо вони не збуваються. Але герой продовжує передбачати майбутнє, його притягує до себе «окраєць нічного неба». Проходять роки, проте чоловік залишається вірним собі. Він має поетичний дар, може бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж іноді його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: “Чого я марную роки?!”».

Цей вірш має відкритий фінал (ознака постмодерну). Але кожному зрозуміло, що ліричний герой повернеться на горище, бо він навіть у хвилину зневіри називає своє заняття «святою морокою».

Автор показує двоїстість міста, його висоту і низькість водночас. «У сутінках мерехтіння/ і сонце межує з тінню» – постійний рух, мінливість міста.

Домашнє завдання: самостійно ознайомитися з творчістю І. Римарука ("Обнови",), С. Жадана ("Музика, очерет...", "Смерть моряка")

13 травня

Тема уроку :

Сучасна українська література.

Історико-культурна ситуація наприкінці ХХ-початку ХХІ століття.

Література масова та елітарна

Запис теми у зошиті

1. З теорії літератури.

Масова література (або тривіальна) — один з двох потоків сучасного літературного процесу

Масова література — розважальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості й популістську стратегію завоювання публіки, а також примітизувати художні відкриття «високої» літератури, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання. Їх типові ознаки — пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку і часто щасливий фінал — «хепі-енд». До масової літератури належать бульварні, лубкові, любовні, детективні, кримінальні романи (бойовики), жанри коміксу, трилеру, фантастичні романи, фентезі.

Масову літературу читають 90% усіх людей, а 10% просто соромляться про це казати. З елітарною літературою ситуація кардинально інша: 10% її читають і несамовито цим хизуються, а 90% навіть не соромляться того, що про неї й не чули.

Елітарна література — один з двох потоків сучасного літературного процесу

Елітарні твори вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності. Часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого і розвиненого читача, який би у процесі знайомства з текстом залучався до «співавторства».

Елітарна література розрахована на читача, який має певний рівень внутрішньої культури та освіти, орієнтується в літературному процесі, опанував літературознавчу термінологію. У цих творах порушуються філософські та загальнолюдські проблеми, а також наявні широкі інтертекстуальні зв'язки.

Література еліт та масліт і є антонімами, щоб ніколи не порозумітися і змушувати своїх шанувальників зневажливо одне на одного пирхати. Хоча завжди треба пам’ятати славнозвісний напис у Національному музеї Прадо: «Дбайливо ставтеся до того, що не розумієте, це може виявитися витвором мистецтва».

Завдання:

1. Опрацювати матеріал підручника с. 249 -252.

2. Скласти таблицю "Сучасний літературний процес" (зазначити стильові течії, жанри, представників та твори цього періоду)

12 травня

Доброго ранку!

Виконати підсумкову контрольну роботу

Тест за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 412810

8 травня

Вітаю!

Тема уроку:

Василь Стус. Загальний огляд творчості.

Поезія Стуса – зразок «стоїчної» поезії у світовій лириці. « Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…». « Господи, гніву пречистого…» Екзистенційна (буттєва) проблема вибору,віра в себе, надія на здолання всіх перешкод. Упевненість у власному виборі. Приклад великої мужності й сили духу.

Запис теми у зошиті

1. Знайомство з поетом. Ми ще повернемось,

Обов'язково повернемось,

Бодай — ногами вперед,

Але: не мертві,

Але: не переможені,

Але: безсмертні.

Василь Стус

· Друг В. Стуса, письменник Ю. Покальчук так оцінював його особистість і творчість: «У Василя Стуса найбільшим злочином було те, що він був українцем, просто справжнім українцем; любив свою мову, свою землю, свою культуру і хотів бачити Україну нормальною українською землею, а не витоптаним полем»

· За життя Василя Стуса ні в Україні, ні взагалі в СРСР не було видано жодної його книги. Зате за кордоном побачили світ «Зимові дерева» (1970), «Свіча в свідачаді» (1977, 1986), «Палімпсести» (1986), а після трагічної загибелі — «Веселий цвинтар» (1990).

· В Україні першою надрукованою книжкою Василя Стуса стала «Дорога болю» (1990),

· Поезія Василя Стуса виходить далеко за межі того експериментального бунтарства, часто дилетантської, показової інтелектуалізації вірша, що були притаманні творам багатьох його ровесників.

Передивитися відеоматеріал «Обличчя України» https://www.youtube.com/watch?v=MlnhewY92Jc

2. Ознайомитися з матеріалом підручника (ст.240-245) УСНО

3. Вдумливо прочитати вірш « Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…» зі збірки «Палімпсест»

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

4. Словникова робота.

Палімпсест — пергамент, на якому стерли старий текст і нанесли новий, але з часом дублена теляча шкіра відновила первісний текст, тому на палімпсесті співіснують два написи.

5. Ознайомитися з паспортом твору

Літературний рід: лірика

Вид лірики: філософська

Жанр: ліричний вірш ( декларація митця)

Тема: показ свідомого вибору ліричним героєм свого життєвого шляху, де панує світло, добро, краса; усвідомлення того, що повести його зможе лише правда!

Ідея: уславлення цілеспрямованості ліричного героя, який у своїх духовно-етичних домаганнях правди зазнає хитання і перешкод , але не зневіряється і вибирає духовну висоту.

Віршовий розмір: ямб

Художні засоби

Епітети: буремний лет; високий вогонь; людські сліди; смертні хлані;людські дерзання; чорна порожнеча; шлях правдивий;

Метафори: душа запрагла неба; душа держить путь на стовп;

Риторичні звертання: я йду до тебе, добро і правдо віку;

Гіпербола: крізь сотні сумнівів…, через сто зневір;

В. Стус свідомо обрав свою життєву дорогу — це шлях добра і правди. Але там чекають його «сотні сумнівів», «сто зневір» і треба вперто, наполегливо долати щабель за щаблем («йти з щовба на щовб»), щоб досягти мети або хоча б прокласти дорогу іншим, бо він — «предтеча».

6. Опрацювати поняття «екзистенціалізм», ст. 245.

7. Уважно прочитати вірш « Господи, гніву пречистого..»

Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.

8. Ознайомитися з паспортом твору.

Рід літератури: філософська лірика.

Жанр: вірш-медитація (молитва).

Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.

Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробуваннях самоідентичності, неповторності своєї долі.

Віршовий розмір: дактиль

В основу вірша «Господи, гніву пречистого...» покладено канон, запропонований християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання погрібного в Бога».

Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.

Уважно прочитати вірш В. Стуса «Як добре те,що смерті не боюсь я…»

УВАГА! У підручнику немає, але на ЗНО можуть запропонувати!

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

НАГОЛОШУЮ! Надаю матеріал, якого немає в підручнику, але є у ЗНО!!!

· Володимир Сосюра + вірш « Любіть Україну!»

· Василь Голобородько + вірш «Наша мова»

Домашнє завдання: зробити нотатки, вивчити одну поезію напам’ять.

6 травня

Контрольна робота

Виконати контрольну роботу, пройти тести за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 824972

29 квітня

"Маруся Чурай". Центральні проблеми:
митець і суспільство, індивідуальна свобода людини

1. Опрацювати матеріал підручника с. 228 - 236, дати відповіді на запитання.

2. Охарактеризувати образи Марусі Чурай, Гриця Бобренка, мандрівного дяка.

3. Виконати тест за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 801176

4. Підготуватися до контрольної роботи за творчістю В. Симоненка, Д. Павличка, І. Драча, М. Вінграновського, Гр. Тютюнника, Л. Костенко

24 квітня

Вітаю!

Сьогодні працюємо над романом у віршах "Маруся Чурай"

Тема:

Історико-фольклорна основа історичного роману у віршах "Маруся Чурай".

Духовне життя українців крізь призму нещасливого кохання.

Центральні проблеми роману

Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня.

Це – душа.
Ліна Костенко

Повторення вивченого про життя та творчість Ліни Костенко

«Незакінчені речення» (письмово)

1. Ліна Костенко народилася...

2. Про неї можна сказати словами, якими вона охарактеризувала Лесю Українку...

3. Вроджену щляхетність і силу духу поетеса успадкувала від...

4. Глибинна віра в Бога перейшла в душу поетеси від ...

5. Символом романтичного сприймання світу стала...

6. Батько Ліни Костенко знав ... мов і працював...

7. Ліна Василівна навчалась...

8. Перша поетична збірка...

9. Історичний роман поетеси...

10. Поетесу удостоєно премій...

11. Зараз вона живе і працює...

12. Прозовий твір Ліни Костенко про життя сучасної України – ...

Опрацювати матеріал, поданий нижче, скласти план.

Пропоную невеличкий екскурс у минуле. Про легендарну піснярку Марусю Чурай ходило чимало легенд і переказів. Хто вона: витвір народної фантазії чи історична особа?

Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" писався Ліною Костенко в роки її вимушеного мовчання. Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість… Лише після спеціальної ухвали Президії правління Спілки письменників України твір був випущений 1979 р. «Радянським письменником».

Цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр — роман у віршах. Запишемо визначення у зошит.

Словникова робота:

Роман у віршах — одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом — віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора.

Форма роману у віршах дала поетесі можливість показати широке тло української дійсності XVII ст. і глибоко розкрити своє ставлення до зображуваного.

Історики та фольклористи розділилися у твердженнях: одні вважають, що ця особа історична і є автором багатьох популярних пісень, інші – це заперечують. Тільки уявіть собі, ця жінка народилася 390 років тому, але й до сьогодні дискусії про її реальність тривають.

- Хто ж така Маруся Чурай ? Чи багато ми знаємо про неї?

Вона народилася на березі Ворскли, недалеко від того місця, де 1650 року засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир.

Батько її, козак Гордій Чурай, був січовиком, брав участь у повстанні Павлюка і після битви під Кумейками (1637 р.) полонений і страчений у Варшаві разом з гетьманом Павлюком. Народ склав про нього пісню „Орлику, сизий орлику, молодий Чураю”.

Після смерті Гордія Чурая його дружина Горпина лишилась удвох із дочкою. Портрет Марусі Чурай був свого часу відомий і зберігався у Г.Квітки-Основ’яненка. Ось його опис:

„Маруся була справжня красуня, невеличка на зріст, худорлява, струнка, з привітним виразом ласкавого засмаглого личка, на якому проступав рум’янець, з карими очима під густими бровами й довгими віями. Волосся в неї було чорне, як смола, і запліталось у густу косу до колін. При цьому мала Маруся Чурай трохи випукле чоло і дугоподібний з горбинкою ніс”. Любила дівчина козака Григорія Бобренка. Слабовольний Гриць був під впливом матері, яка й чути не хотіла про одруження його з Марусею.

Розлука з коханим, який пішов на війну, стала важким ударом для дівчини, свій жаль вона виливала у піснях. Після повернення козаків Маруся дізналася про одруження Грицька з Галею Вишняк. Якось на вечорницях Маруся побачила їх удвох. Що сталося далі, ми знаємо із пісні „Ой не ходи, Грицю...”, яку приписують Марусі: дівчина Гриця отруїла. Марусю засудили до смертної кари, але наказом Б.Хмельницького її помилувано.

Робота над ідейно-художнім аналізом твору (письмово)

Тема:

зображення головної героїні Марусі Чурай як легендарної народної поетеси і талановитої співачки з Полтави;
відтворення духовного життя України 17ст.;
усенародна участь у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.

Ідея:

незнищенність українського народу, глибока віра у його духовну силу і могутність.
возвеличення Марусі Чурай – берегині національних традицій, інтелектуальної й незалежної жінки.
в образі втілено найкращі риси українського жіноцтва – багату духовність, співучість, ліризм, романтичну вдачу, незалежність натури, що засвідчують незнищенність національного духу, глибока віра в духовну силу й могутність нашого народу

Сюжетні лінії:

історична – визвольна війна українського народу із шляхетською Польщею;
особиста (любовна) – кохання Грицька Бобренка – Марусі Чурай.

Композиція: 9 розділів.
Кульмінація 1 – суд і вирок.
Зав’язка – спогади Марусі про стосунки з Грицем.
Розвиток дії – Маруся йде на прощу.
Кульмінація 2 – облога Полтави.
Розв’язка – зняття облоги, Маруся проводжає полк, що співає її пісні.
Позасюжетні елементи: портрети героїв, пейзажі, опис саду, пісні, діалоги, монологи, авторські відступи.

Проблематика роману:

служіння народові;

вірності та зради; любові і зради (філосософія любові);

буття України; митець і народ, митець і суспільство;

стосунки в родині;

батьки й діти.

Які моральні цінності обох сімей, які їхні позиції?
Чураї – духовність, традиції, чесність.
Бобренки – добробут, багатство, користь.
Але всі ці люди згодні в одному – Маруся і Гриць –не пара. Чи погоджуєтесь і ви з цією думкою.
У своїх дослідженнях літературознавці сім’ю Чураїв зображують у формі шлюбної обручки, а Бобренків – у формі трикутника. Подумайте,чому саме?

Щоправда, її традиційно називають «дівчиною з легенди», тому що реальність її існування поки що документально не підтверджена. Досить значна кількість переказів і легенд, побудованих на спільній сюжетній канві.

Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті.

Домашнє завдання:
1. Пройти тест за посиланням join.naurok.ua Код доступу 389542

2. Підготуватися до контрольної роботи за творчістю В. Симоненка, Д. Павличка, І. Драча, М. Вінграновського, Гр. Тютюнника, Л. Костенко

22 квітня

Доброго дня!

Починаємо вивчати творчість Ліни Костенко

Тема уроку

Ліна Костенко. Творчий шлях,

особливості індивідуального стилю.

"Страшні слова, коли вони мовчать",

"Хай буде легко, дотиком пера..."- ліричний роздум

про значення слова в житті людини

Пригадати зміст новели Григора Тютюнника "Три зозулі з поклоном", виконавши тест за посиланням: join.naurok.ua Код доступу 933080

Прочитати біографічну довідку, зробити короткий конспект.

Біографія Ліни Костенко

Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителі 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийшла в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключоваих фігур покоління українських шістдесятників.

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.

Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестачка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.

А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.

Крайня книги Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки "Річка Геракліта"ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження "Записок" від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.

Особисте життя Ліни Костенко

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.

Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.

Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко не так давно зізнався, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку. "Ліна Костенко була екстравагантною й курила", – згадував Павличко.

Коротка біографія Костенко: хронологічна таблиця

Читайте скорочено про життя Ліни Костенко в хронологічній таблиці.

· 1930 – народилася Ліна Костенко.

· 1936 – переїхала до Києва;

· 1937-1941 рік – навчання в школі;

· 1951-1956 – здобуття вищої освіти в Київському педагогічному інституті, а потім у Московському літературному інституті імені Горького;

· 1957 рік – виходить перша збірка віршів Ліни Костенко під назвою "Проміння землі";

· 1958 рік– збірка віршів "Крила";

· 1961 – збірка "Мандрівки серця";

· 1963 – збірку віршів "Зоряний інтеграл", а також книгу "Княжа гора" знімають з верстки;

· 1965 – Костенко пише лист-протест проти постійних арештів української інтелігенції;

· травень 1968 року – лист на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп про нього;

· 1973 рік – Ліна Костенко потрапляє в так званий чорний список інтелігентів;

· 1977 року – виходить перше після заборони зібрання творів Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки";

· 1979 рік – опубліковано роман "Маруся Чурай";

· 2010 рік – поема "Либідь", загальний наклад якої склав 14000 примірників; перший роман Костенко "Записки українського самашедшого", який викликав небувалий ажіотаж;

· 2011 рік – поетичні збірки "Мадонна перехресть" і "Ріка Геракліта".

Цікаві факти про Ліну Костенко

1. У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.

2. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.

3. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

4. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменниця, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.

5. Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Прочитати поезії, записати ідейно-художній аналіз (визначити тему, ідею, художні засоби)

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Тема: слово в житті людини, сутність поезії.

Ідея — показати силу слова: «Людині бійся душу ошукать».

У творі Ліна Костенко говорить про те, що слова, ніби згустки, увібрали в себе радощі й болі людей. Чутлива душа поета не тільки вловлює енергію сказаного, а й дивиться на слова з побожним страхом, адже впевнена, що поетові треба пам’ятати про свою відповідальність за кожен свій рядок і за кожне слово.

Вид лірики: філософська.

Жанр: ліричний вірш. Напрям: модернізм.

Течія: неоромантизм.

Провідний мотив твору. Роздуми поетеси про значення слова в житті людини, про сутність поезії. Композиція твору. Невеликий за розміром у три строфи вірш наповнений почуттями й експресією. Перша строфа твору — це одне складнопідрядне речення, у якому кожне підрядне речення посилює звучання головного.

Художні засоби:

епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик»;

метафори «слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мутився, болів» оживлюють, олюднюють слова;

анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли, яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»;

антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини. Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Буває важко знайти потрібні слова, які б не «були уже чиїмись», але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття.

***

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Тема: розповідь про прелюдію кохання, момент закоханості, народження почуттів, у які ще не зовсім віриться.

Ідея: дати відчути людині,що їй потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поцінувати те добре, світле, що є.

Літературний рід: лірика

Жанр: етюд

Вид лірики: інтимна, пейзажна

Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби

Епітети: спомин пресвітлий; білий світ, березова кора побілена; чорні дні; спогад предивний, пресвітлий;

Метафори: осінь похлинулась димом; хай не розбудить смутку телефон; печаль не зрушиться листами; сон торкнувся пам’яті вустами; сніг іти поривався;

Інверсія: спогадом предивним; не розбудить смутку телефон.

Вірш Ліни Костенко «Хай буде легко…» — філософський етюд про пам’ять, про почуття, про відчуття життя, у якому перемішалися чорне й біле, добро й зло. Людині потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поцінувати те добре, світле, що є.

Домашнє завдання: читати роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай".

17 квітня

Завдання: вивчити уривок з новели Григора Тютюнника "Три зозулі з поклоном" (орієнтовно 120-130 слів).

Домашнє завдання: ознайомитися з життєвим і творчим шляхом Ліни Костенко.

15 КВІТНЯ

Доброго ранку!
Тема уроку:

Григір Тютюнник.

Коротко про письменника та його творчість.

"Три зозулі з поклоном".

"Вічна" тема "любовного трикутника"

в новій інтерпретації

Опрацювати матеріал підручника с. 211-212 (скласти конспект).

Прочитати новелу "Три зозулі з поклоном".

За підручником (с. 2013 - 218) скласти паспорт новели.

Домашнє завдання: пройти тест за посиланням join.naurok.ua Код доступу 936798

10 КВІТНЯ

У зошит записуємо дату та тему уроку

Микола Вінграновський.

Коротко про поета, прозаїка, кіномитця.

"У синьому небі я висіяв ліс" - поезія

про "вічну" одну-єдину любов, яка перемагає труднощі

Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=UvUh9TLs1lY, а також опрацювати матеріал підручника с. 207-210 (скласти план статті).

Прочитати поезію, зробити ідейно-художній аналіз (у зошит)

У синьому небі я висіяв ліс,

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів і беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі…

Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе,

І море із тебе… дорога тверда.

1965

Тема “У синьому небі я висіяв ліс” – вірш-посвята любові ліричного героя.

Ідея “У синьому небі я висіяв ліс” – відтворити щирі почуття закоханості, які роблять такі речі, що важко навіть уявити. Уособлює, в деякому сенсі, так звані “жертви”, “вчинки”, які можна зробити через кохання. Образ ліричного героя уособлює закохану людину і її почуття, які змінюються з плином часу.

Перші дві строфи мають перехресне римування АБАБ, третя та четверта – кільцеве АББА (умовно позначимо А – чоловіча рима, Б – жіноча).

Художні засоби

Епітети: синє небо, любовь люба, дубовий костур, вечірня хода, дорога тверда

Метафори: У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі я висіяв сни.

Цей вірш відкриває збірку «Сто поезій»(1967р.). Поет уявно висіває на небі ліс «із дубів та беріз» і весняні сни коханої дівчини. Небо, хмари, їх мінливість – це благодатний матеріал для поета. Той хмарний ліс, ті сни, зливаючись,творять образ самої дівчини: «Тебе вони являть і так і замруть».

Увесь світ для ліричного героя теплом і рисами коханої. Це для нього стає опертям, що полегшує ходу, додає впевненості.

Ця поезія є яскравим зразком інтимної і пейзажної лірики. У ній поет відтворює гармонію і музику душі закоханого героя, а пісенні ритми, повтори дещо змінених рядків налаштовують на піднесений, пісенний лад.

У цьому вірші Вінграновський вдається до словесного мінімалізму (наприклад, у творі присутній лише один колір – синій). Синім у поета є і море, що зливається з небом, і безмежне почуття ліричного героя, що не поступається величі неба й моря.

Домашнє завдання: вивчити напам'ять одну поезію поета-шісдесятника.

8 КВІТНЯ

Доброго ранку!

Іван Драч - невтомний шукач нового змісту і нової форми в поезії.

Переосмислення жанру балади. "

Балада про соняшник" - поетичний роздум

про суть мистецтва, процес творчості

Крок 1. Переглянути відео за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=sy_v5knlptQ або опрацювати матеріал підручника с. 203 - 204 (законспектувати).

Крок 2. Коментар.

Особливістю поетичного світу Івана Драча є його постійний, безупинний рух, змінність, розвиток. Це поет, який не створює власних традицій, не знає самоповторів, постійно йде до недосяжних обріїв досконалості. Ніби кожного разу народжуючись знов і знов, провідна зірка його поезії прагне якомога ясніше, виразніше висвітлити драматизм людей другої половини XX ст., віднайти гармонію в круговерті страждань і перемог, відкриттів і страхів, злочинів і надій, любові й ненависті, переслідувань і визнань, чеснот і падінь, добра і зла.

Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет, який шукав нових масштабів художнього мислення. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена активністю «повстанців сонця» — протуберанців серця. Сонце стає його символом, сонце й серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. Драча:

Та не в дивацтві суть — а в здивуванні,

У вмінні всюди диво світу світлом

Осяяти: потужним світлом серця.

Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається й знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові. Отаким словом любові до життя є «Балада про соняшник» Івана Драча.

Крок 3. Опрацювати схему, записати визначення у зошит.

Крок 4. Прочитати баладу.

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу,

і рвав у пазуху гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,-

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари на небі...

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Письмово!!!

Визначити тему та ідею твору, дослідити символіку кольорів ньому.

* Опрацювати матеріал підручника с. 205 - 206.

Домашнє завдання: пройти тест за посиланням join.naurok.ua Код доступу 808253

ЗНО: повторити сюжет роману П. Куліша "Чорна рада".

Блог учителя української мови та літератури, зарубіжної літератури Михалко Ольги Володимирівни

Страницы

Українська література 11 клас

25 травня
Вітаю!

Завдання

Балада про соняшник

Немає коментарів:

Дописати коментар

Страницы

Українська література 11 клас

25 травняВітаю!

Завдання

Балада про соняшник

Немає коментарів:

Дописати коментар

25 травня
Вітаю!